DNIPROPETROVSK

Dnipropetrovsk (Ukrainian: Дніпропетровськ; Russian: Днепропетро́вск, Dnepropetrovsk; formerly Yekaterinoslav, Екатериносла́въ) is Ukraine's third largest city with 1.1 million inhabitants.[1] It is located south of Ukraine's capital Kiev (Kyiv) on the Dnieper River, in the south-central region of the country. Dnipropetrovsk is the administrative center of the Dnipropetrovsk Oblast (province). Within Dnipropetrovsk Metropolitan area] dwell 1860 thousands people (2001)[2].

A vital industrial center of Ukraine, Dnipropetrovsk was one of the key centers of the nuclear, arms, and space industries of the former Soviet Union. In particular, it is home to Yuzhmash, a major space and ballistic missile designer and manufacturer. Because of its military industry, the city was a closed city[3] until the 1990s.

Dnipropetrovsk has a highly-developed public transportation system, including the Dnipropetrovsk Metro, which consists of one metro line with a total of 6 stations.

During the summer, Dnipropetrovsk is very warm (average day temperature in July is +24 to +27 °C (76 to 80 °F), and in the winter, it is cold (average day temperature in January is −3 to +4 °C (+24 to +39 °F).

The best time for visiting the city is in late spring — second part of April and May, and early in autumn: September, October, when the city's trees turn yellow. Long periods of rain are normal in autumn. Other times are mainly dry with a few showers.

The climate is a mixture of temperate and continental climates and sometimes in the winter it is very cold and snowy (sometimes dropping down to −10 to −15 °C), and in summer, the city is not very hot (up to +29 to +30 °C).[4]

"However, the city is characterized with significant pollution of air with industrial emissions.

The first people appeared in the area somewhere about 150,000 years ago. The settlements of these early people were found in the outskirts of the city and on Monastyrsky Island. This unique island appears throughout the history of Prydniprovye, as a consistent center of events as well as the ancient nucleus of the city.

After the last Ice Age (10,000 years ago) the settling of the Prydniprovye area began more intensely. In c.3500-2700 BC the first farmers lived here (the so-called Cucuteni-Trypillia culture people).

The mighty, broad Dnieper River (Greeks called it the Borysthenes, 'Borisphen' in local pronunciation) with its picturesque islands and peaceful backwaters, lush flood-meadows and shadowy oak woods stretches along river valleys and ravines. Abundant game and fish in local forests and waters are a result of good climate and vast fertile land... All this attracted hunters, fishers, cattle-breeders and land-tillers to these parts.

The Cimmerians, ancient equestrian nomads who bred cattle, occupied the North Pontic steppe zone including Prydniprovye; their culture and civilization flourished between about 1000 and 800 B.C.E. The Cimmerians were driven out by the nomadic Scythians (700 BC), who in turn were overcome by the Sarmatians from the East (200 BC).

Most inhabitants of the city and visitors know and like the distinctive features of the small square near the Museum of History, the place where the 'Stony Women' stay (which actually are not females... and are shown in the photo above). The visitors are amazed with the centuries-old natives and their oval forms. They were creations of a steppe nomadic people called the Cumans or Kipchaks and are a modular collection from neighboring barrows. In the past they served as the index points for the steppe inhabitants.

The first century of the new era was marked by fast inhabitation of the Dnieper River banks by Slavic tribes. The rocks of Monastyrsky Island remember well the first time Slavs floated down the Dnieper River to the Black Sea and the Mediterranean. On this island in the IX century the Monastery was founded by Byzantine monks (from it the island received its name). It existed until 1240 when it was destroyed by Tatars. The Dnieper River has for many centuries served as a border between East and West and its banks have served as arena of struggle between the Slavs and the Asian nomads.

This situation continued for many centuries until the XV century when there appeared a new force - the free people - Cossacks - Zaporiz'ki Kazaky (Zaporizhya - the lands south of Prydniprovye, translate as "The Land After the Weirs [Rapids]")...

The first fortified town in what is now Dnipropetrovsk were probably built in the mid-16th century. In 1635, the Polish Government built the Kodak fortress above the Dnieper Rapids at Kodaky (on the outskirts of modern Dnipropetrovsk), partly as a result of rivalry in the region of Poland, Turkey and Russia,[7] and partly to maintain control over Cossack activity.[8] On the night of 3/4 August 1635, the Cossacks of Ivan Sulyma captured the fort by surprise, burning it down and butchering the garrison of about 200 West European mercenaries under Jean Marion.[8] The fort was rebuilt by French engineer Guillaume le Vasseur de Beauplan[9] for the Polish Government in 1638, and had a mercenary garrison.[8] Kodak was captured by Zaporozhian Cossacks on 1 October 1648, and was garrisoned by the Cossacks until its demolition in accordance with the Treaty of the Pruth in 1711.[10]

The Zaporozhian village of Polovytsia was founded in the late-1760s, between the settlements of Stari (Old) and Novi (New) Kodaky, territorially was eastern remote part of Novi Kojdaky. It was located at the present central part of the city (downtown) to the West to district of Central terminal and farmer market Ozyorka. Uptown, which was built up later as a official center district by Ivan Starov's development plan of Katerynoslav, at cossack era was empty steppe hill place with lack of water source.

The city that is now called Dnipropetrovsk was founded as part of the expansion of the Russian Empire into the lands North of the Black Sea, known as the Novorossiysk gubernia. The city was originally known as Yekaterinoslav, which translates in English to "The glory of Yekaterina" (Catherine the Great). It became the administrative center of the Yekaterinoslav Governorate.

Cossack and Russian armies fought against the Ottoman Empire for control of this area in the Russo-Turkish War (1768–1774). The Treaty of Küçük Kaynarca ended this war in July 1774; and in May 1775 the Russian army destroyed the Zaporozhian Sich, thus eliminating the political independence of Cossacks. In 1774 Prince Grigori Potemkin was appointed governor of Novorossiysk gubernia, and after the destruction of the Zaporozhian Sich, he started founding cities in the region and encouraging foreign settlers. The city of Yekaterinoslav was founded in 1776, not in the current location, but at the confluence of the River Samara with the River Kil'chen' at Loshakivka, north of the Dnieper. By 1782, the city population was 2,194. However the site had been badly chosen because spring waters were transforming the city into a bog.[11]

In 1783, Yekaterinoslav was refounded on its current site, on the south bank of the Dnieper, near the Zaporozhian village of Polovytsia. The population of Yekaterinoslav-Kil'chen' were transferred to the new site. Potemkin's plans for the city were extremely ambitious; it was to be about 30 km by 25 km in size, and included:
Preobrazhenskiy Cathedral (intended to be the largest in the world)
The Potemkin palace
A magnificent university (never built)
A botanical garden on Monastyrskyi Island
Wide straight avenues through the city.
The site for the Potemkin palace was bought from retired Cossack yesaul (colonel) Lazar' Globa, who owned much of the land near the city. Part of Lazar' Globa's gardens still exist and are now called Globa Park.[11]

A combination of Russian red tape, defective workmanship, and theft resulted in what was built being less than originally planned. Construction stopped after the death of Potemkin and his sponsor, Empress Catherine. Plans were reconsidered and scaled back. The size of the cathedral was reduced, and it was completed in 1835. From 1797 to 1802 the city was called Novorossiysk.[11][21]

Despite the bridging of the Dnieper in 1796 and the growth of trade in the early 19th century, Ekaterinoslav remained small until the 1880s, when the railway was built and industrialisation of the city began.[22] The boom was caused by two men:

John Hughes, a Welsh businessman who built an iron works at what is now Donetsk in 1869-72, and developed the Donetsk coal deposits.[11]
Alexandr Pol', a Ukrainian who accidentally discovered the Kryvyi Rih iron ores in 1866, during archaeological research

The Donetsk coal was necessary for smelting pig-iron from the Kryvyi Rih ore, producing a need for railway to connect Donetsk with Kryvyi Rih. Permission to build the railway was given in 1881, and it opened in 1884. The railway crossed the Dnieper at Yekaterinoslav. The city grew quickly; new suburbs appeared: Amur, Nizhnedniprovsk and the factory areas developed. In 1897, Yekaterinoslav became the third city in the Russian Empire to have electric trams. The Higher Mining School opened in 1899, and by 1913 it had grown into the Mining Institute.[11]

Russian defeat in the Russo-Japanese War in 1905 resulted in revolts against the Tsar in many places including Yekaterinoslav. Tens of people were killed and hundreds wounded. There was a wave of anti-semitic attacks.[11]

From 1902 to 1933, the famous historian of the Zaporozhian Cossacks, Dmytro Yavornytsky, was Director of the Dnipropetrovsk Museum, which was later named after him. Before his death in 1940, Yavornytsky wrote a History of the City of Ekaterinoslav, which lay in manuscript for many years. It was only published in 1989 as a result of the Gorbachev reforms.

After Russian February revolution in 1917 Ekaterinoslav became a city within autonomy of Ukrainian People's Republic under Tsentralna Rada government.

In November 1917 Bolsheviks headed rebellion and got power for a short time. The city experienced occupation of German and Austrian-Hungarian armies that were allies of Ukrainian Hetman Pavlo Skoropadskyi and helped him to keep authority in the country.

During power of Ukrainian Dyrektoriya government with its dictator Symon Petlura the city had periods of uncertain power; at times the anarchists of (bat'ka) Makhno held the city. Military operations of the Red army which was headed from the North brought the city under the Soviet regime.

During the German occupation of Ukraine in World War II, the city gave its name to one of the six generalbezirke in which a Nazi Generalkommissar was in charge under the authority of the Reichskommissar in Kiev. Dnipropetrovsk was an important center of Jewish life, and 80,000 Jews lived in the city before the Holocaust, but soon after the Nazis conquered the city on October 12, 1941, 11,000 were shot; in the end only 15 Jews of Dnipropetrovsk survived at the end of the war.[citation needed]

In the 20th to 21st centuries, the economic potential of the city has defined its political importance. Dnipropetrovsk and the surrounding oblast are the birthplace of the so-called "Dnipropetrovsk Clan", an influential informal political group inside the CPSU, members of whom were the industrial and party elite. Leonid Brezhnev, a native of the nearby city of Dniprodzerzhyns'k and later Soviet Union Communist Party General Secretary, founded and pushed the Clan to the highest levels of the Soviet power structure. Its members are believed by many political scientists to have ruled not only the Ukrainian SSR but also the entire Soviet Union up to the ascendancy of Mikhail Gorbachev.

In 2005, the most powerful representative of that clan is Leonid Kuchma, the former President of Ukraine and former senior manager of Yuzhmash.

Main public forms of transport within Dnipropetrovsk are the trams, electric trolley buses, buses, and marshrutkas—private minibuses. In addition there are huge numbers of taxis, and many private cars, also some people have bicycles and some of people are walking.

Dnipropetrovsk also has metro system, opened in 1995, which consists of a total of one line and 6 stations.[26] Work on other stations was abandoned to a recent time when the city ran out of money for this project; two of these abandoned building works are in the central portion of Karla Marksa Prospekt. Currently project has been renewed. Importance of next two station make city to finish them to make municipal subway system profitable. But finish date still not fix.

Dnipropetrovsk has some highways crossing through the city. The most popular routes are from Kiev, Donetsk, Kharkiv and Zaporizhia. Transit through the city is also available.

The largest bus station in eastern Ukraine is located in Dnipropetrovsk. It is near the city's Central Railway Terminal. Bus routes are also available to all over the country, including some international routes to Russia, Poland, Germany, Moldova and Turkey.

In the summertime, there are some routes available by hydrofoils on the Dnieper River. Various tourist ships on their way down the Dnieper, (Kiev–Kherson–Odessa) always make a stop in the city.

The city is a large railway junction. Daily trains run to and from many parts of Eastern Europe. There are two rapid trains at day time from Kiev to Dnipropetrovsk and there are a few express trains at night. Other trains come from Moscow, Lviv, Saint Petersburg, and other places.

The city is served by an Dnipropetrovsk International Airport (IATA: DNK) and is connected to other European cities with daily flights.

The city has a variety of theatres (plus an Opera) and museums which may be of interest to tourists who speak Russian. There are also several parks, restaurants and beaches which have no linguistic requirements.

The major streets of the city were renamed in honour of Marxist heroes during the Soviet era. The central thoroughfare is known as Karla Marksa Street, a beautiful, wide and long boulevard that stretches east to west through the centre of the city. It was founded in the eighteenth century and parts of its buildings are the actual decoration of the city. In the heart of the city is Zhovtneva [October] Square, which includes the majestic cathedral founded by order of Catherine the Great in 1787.

On the square, there are some remarkable buildings: the Museum of History, Diorama "Battle for the Dnieper River (World War II)", and also the beautiful park in which one can rest in the hot summer. Walking down the hill to the Dnieper River, one arrives in the large Taras Shevchenko Park (which is on the right bank of the river) and on Monastyrsky Island. This island is one of the most interesting places in the city. In the IX century, the Byzantine monks based a monastery here. It was destroyed by Mongol-Tatars in the XIII century.

While there is no longer any compact "old town" in Dnipropetrovsk, there are still many surviving buildings of historical interest. (Most of them, especially churches, were unfortunately destroyed during World War II and Stalin's reign of terror in the 1930s. A few areas retain their historical character: all of Central Avenue, some street-blocks on the main hill (the Nagornaya part) between Pushkina Prospekt and Embankment, and sections near Globa and Shevchenka parks have been untouched for 150 years.

The Dnieper River keeps the climate mild. It is visible from many points in Dnipropetrovsk. From any hill (there are 3 in the city) you will find a beautiful view of the river, islands, parks, outskirts, river banks and hills.

There was no need to build skyscrapers in the city in Soviet times. The major industries preferred to locate their offices close to their factories and away from the centre of town. In the last ten years since independence the price of land has increased considerably. All the new office buildings are being built in the same architectural style as the old buildings.

Sister Cities
Lexington, Massachusetts, United States
Ploieşti, Romania
Xi'an, China
Herzliya, Israel
Wałbrzych, Poland

 

 

Дніпропетровськ

Дніпропетро́вськ (до 1933 року - Дніпропетровське)[1] — місто, адміністративний центр Дніпропетровської області.

У минулому, до 1918 року — Катеринослав (Екатеринославъ). 1918 року була запропанована назва Січеслав, але офіційно мicто залишалося з попередньою назвою — Катеринослав. 1926 року місто отримало назву Дніпропетровськ на честь більшовицького діяча Григорія Петровського. На початку 1990-х років мали місце спроби повернути місту назву Січеслав, але вони провалилися.

У сучасній Україні, так само як і впродовж усієї своєї історії, Дніпропетровськ є одним з найвизначніших політичних, промислових, фінансових, наукових та культурних центрів. За чисельністю населення Дніпропетровськ є третім містом в Україні. Дніпропетровськ разом із містами Дніпродзержинськ (Кам'янське), Новомосковськ (Самарчук), Підгородне, Ілларіонове, Синельникове, Верховцево, Верхньодніпровськ (Пішкарівка) і селищами Обухівка, Петриківка, Пісчанка, Спаське, Орловщина, Волоське, Новоолександрівка, Сурсько-Литовське, Солоне, Кринички, Аули складає Дніпровську агломерацію з населенням у 2 млн. осіб.

Будучи столицею величезної південної губернії, Катеринослав розвивався як звичайний провінційний сільськогосподарський центр. Тільки з відкриттям в кінці 19 століття Криворізького залізорудного родовища почався інтенсивний розвиток міста. В цей період діяло близько 170 великих та малих заводів і фабрик. Величезні прибутки промисловців зумовили швидкий розвиток міської інфраструктури та благоустрій території міста. На початку 20 століття промисловість продовжувала розвиватись і в 30-ті роки місто перетворилось на потужний індустріальний центр.

Економічному розвитку міста сприяє його розташування на перехресті всіх видів шляхів сполучення — водних, залізничних, автомобільних, повітряних і наявності необхідної інфраструктури, що дає можливість здійснювати значні обсяги перевезень пасажирів та вантажів. Міжнародного класу аеропорт зв'язує місто з країнами дальнього та ближнього зарубіжжя. Залізничні магістралі з'єднують його з головними сировинними базами країни — кам*яновугільним Донбасом, залізорудним Криворіжжям, та Нікопольським марганцевим басейном. Добре розвинута система автомобільних шляхів.

Місто стоїть на березі головної водної артерії країни — річки Дніпро. Її береги зв'язують 5 залізничних та автодорожніх мости. Дніпропетровський річковий порт забезпечує суднам типу «річка-море» прямі міжнародні перевезення вантажів з виходом у Чорне море.

У регіоні діє розвинута система електрозв'язку. Телефонні послуги надають як державні компанії так і 6 приватних фірм, у їх числі — спільні підприємства з інвестиційним капіталом із США, Канади, Франції, Італії.

Розгорнуті мобільні та стільникові телефонні мережі. Діють пейджингові компанії, послуги доступу до всесвітньої мережі Інтернет надають близько 10 фірм. Впровадження інформаційних технологій та сучасного поштового обладнання дозволяє організувати надання послуг електронної та гібридної пошти, здійснення банківських операцій, різних видів розрахунків та надання інформаційних послуг.

Дніпропетровськ є одним з провідних фінансових центрів України. У місті акредитовані або мають філії близько 40 великих державних та приватних банків: Національний банк України, «Укрексімбанк», "Україна", «Укрсоцбанк», «Промінвестбанк», «Ощадбанк», «Приватбанк», «Аваль», «Перший Український міжнародний банк», «Кредитпромбанк», «Правекс-Банк», «Кредит-Дніпро», «Вабанк», «Новий» та інші. Місто займає одне з провідних місць на фондовому ринку країни — працюють 2 фондові біржі. Активно розвивається ринок страхових послуг.

Місто має потужний промисловий потенціал, який характеризується високим рівнем розвитку важкої індустрії. На більш ніж 200 промислових підприємствах 13 галузей виробляється 4,5 % всієї промислової продукції України.

Основа промисловості міста — металургійний комплекс. Продукція галузі складає 6,9 % від загального обсягу виробництва чорної металургії України, в тому числі: труб — 51,4 %, сталі — 5,3 %, чавуну — 5,0 %, прокату — 4,4 %, коксу — 4,0 %. Основні підприємства галузі — відкриті акціонерні товариства: «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського», «Дніпрококс», «Комінмет», «Дніпропетровський трубний завод», «Нижньодніпровський трубопрокатний завод».

Машинобудівна та металообробна галузь промисловості міста у загальнодержавному виробництві машинобудівного комплексу складають 10,5 %. Найбільш розвинутими є металургійне, транспортне, електротехнічне, гірничо-шахтне і гірничорудне, будівельно-шляхове й комунальне, хімічне і полімерне машинобудування, верстатобудування. Лідерами галузі є: відкриті акціонерні товариства «Дніпропетровський машинобудівний завод», «Дніпроважмаш», «Дніпропрес», «Дніпровагонрембуд», науково-виробниче об'єднання «Дніпропетровський електровозобудівний завод». Продукція галузі — трактори, преси, вагоноопрокидувачі, шлаковозні чаші, трамваї, тролейбуси, магістральні електровози.

Дніпропетровськ — один з світових центрів ракетно-космічного будування. Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод» та Конструкторського бюро «Південне» розробили і виготовляють екологічно чисті ракетоносії «Зеніт», космічні апарати з унікальними можливостями та беруть участь в реалізації проекту "Морський старт" у складі міжнародного консорціуму чотирьох країн (США, Росії, України, Норвегії). Хімічна галузь — це 7 підприємств; продукція : лакофарбові матеріали, мінеральні добрива, гумотехнічні вироби для багатьох галузей — космосу, повітряного транспорту, понад 80 типорозмірів шин, у тому числі великогабаритних та низького тиску для сучасної сільськогосподарської техніки, які експортуються у 30 країн світу. Продукція галузі складає 7,5 % обсягів виробництва хімічної та нафтохімічної промисловості України. Розвинути легка промисловість, харчова промисловость та переробна промисловості. В місті виробляється 5,6 % обсягу виробництва продуктів харчування в Україні. Зовнішньоекономічна діяльність, яка здійснюється майже з 130 країнами світу. Обсяг експортно-імпортних операцій становить більше 7 % загального зовнішньоторговельного обігу України. Експортний потенціал міста складається з продукції підприємств чорної металургії, машинобудування, хімічної, харчової та легкої промисловості, а імпортуються в місто, головним чином, природний газ, нафтопродукти, продукція машинобудування.

Будівельний комплекс за своїми виробничими потужностями, величині основних фондів, кількості працюючих займає друге місце в Україні. На території міста працює більше 150 підрядно-монтажних будівельних організацій різних форм власності, 56 проектних і пошукових організацій, 540 малих будівельних підприємств, які виконують роботи з проектування, будівництва та ремонту. Широке використання сучасних будівельних технологій та матеріалів дає можливість придати сучасний вигляд місту з 225-літньою історією. Господарчий комплекс міста складають більше 20 тисяч підприємств.

Історія міста Дніпропетровська пов'язана з історією краю, яка сягає в далеку давнину. У II тис. до РХ на дніпровських землях існувала Скитська держава (скити). У часи Київської Русі вже у ІХ стор. після РХ на Монастирський острів завертали княжі дружини для відпочинку. Академік Б. О. Рибаков вважав, що головне улицьке місто Пересічень, яке згадується в літописах, повинно було знаходитися на Дніпрі, південніше Києва. У зв'язку з цим, увагу дослідників привертають рештки великого слов'янського поселення, яке існувало в 800—1300 рр. на піщаних горбах Ігренського півострова, де Самара впадає у Дніпро. Знахідки свідчать про інтенсивні торговельні відносини як із Київською землею, так і з кочівниками — печенігами, вежі яких стояли поруч з улицькими житлами. Місто на Ігренському півострові було зруйноване татарами, та його мешканці відійшли вище за течією Самари, де відновили перевіз.

Територія міста належала Запорізькій Січі під час козаччини. У 1635 році побудована польська фортеця Кодак. Та ось у 1660 році у запорізьких архівах з'являються документи, які свідчать, що біля сучасного Дніпропетровська існує селище Новий Кодак, яке у 1750 році вже називається містом.

Офіційна історія міста розпочалась у 1776 році, коли російська імператриця Катерина II вирішила збудувати «Південну пальміру»- столицю Російської імперії порівнюючи Санкт Петербург -"Північна Пальміра". Планувалось побудувати вищий за папський собор Петра і Павла в Римі (Ватікан). Величезним планам не було дано збутися. Плани були забуті коли Катерина ІІ-га померла.

Щоб керувати цими землями, потрібен був адміністративний центр. Таким центром повинен був стати Катеринослав. У 1776 р. розпочалося будівництво міста Катеринослав на річці Кільчень при її впадінні у ріку Самара. Цей Катеринослав опісля називався Першим (Катеринослав І), Лівобережним, Кільченським. Але незабаром з'ясувалося, що місце для губернського центру було обрано досить невдало: під час весняних і осінніх повеней все заливалося водою, що призводило до спалахів епідемій, а найголовніше — місто було далеко від судноплавного до початку порогів Дніпра. .Це призвело до того, що наказом Катерини II від 22 січня 1784 р. Катеринослав перенесли на правий берег Дніпра на підвищену місцевість.

Після здобуття Україною незалежності на початку 1918 року і проголошення Української Народної Республіки місто Катеринослав отримало українську назву — Січеслав, що нагадувало про козацький характер цього краю.

Дніпропетровськ — місто багатих культурних традицій. В ньому працює 7 державних театрів та 3 концертні організації, функціонує 6 державних та 173 музеї на громадських засадах, 55 бібліотек, фонд яких складає 1,4 млн. примірників, 287 пам'яток історії і культури нагадують нам про видатні події та видатних діячів науки, історії, мистецтва. У 1999 році своє 150-річчя відзначив Дніпропетровський державний історичний музей ім. Д.І. Яворницького.

Дніпропетровський вузівський регіон об'єднує 35 вищих навчальних закладів, у тому числі — 21 І-ІІ рівня акредитації та 14 ІІІ-ІУ рівня акредитації, в яких навчається майже 90 тис. студентів денної, заочної та вечірньої форм навчання, у 180 загальноосвітніх школах навчається майже 130 тис. дітей.
Для забезпечення фахівцями, що відповідають сучасним вимогам розпочато у навчальних закладах підготовку спеціалістів за новими перспективними спеціальностями.
В місті існує розвинена мережа закладів охорони здоров'я, через які реалізуються національні, регіональні, міжнародні проекти профілактики охорони здоров*я громадян. В лікувально-профілактичних закладах працює біля 4,5 тис. лікарів та більше 7 тис. молодших медичних спеціалістів. Лікувально-діагностичну допомогу надають 53 заклади, у тому числі і приватні. Реорганізація галузі продовжується.
У місті функціонує розвинена мережа спортивних споруд: 10 стадіонів, 370 спортивних майданчиків, 18 плавальних басейнів, 286 спортивних залів. В 46 дитячо-юнацьких спортивних школах займається більше 17 тис. дітей, в спортивних секціях — більше 30 тис. чоловік. 10 професійних команд з ігрових видів спорту відстоюють честь міста. Широкий інтерес в Україні викликають змагання на Кубок Президента України по волейболу. В складі збірної команди України в ХХУІІ Олімпійських іграх брали участь 25 спортсменів, 21 увійшов до складу Національної Параолімпійської збірної, всього на іграх було завойовано 20 медалей, 43 представники міста стали призерами міжнародних змагань.

Дніпропетровськ — один з найбільших наукових центрів України. В ньому зосереджено багато науково — дослідних та проектно-конструкторських організацій і перед усім: Придніпровський науковий центр Національної Академії Наук України та її інститути геотехнічної і технічної механіки; чорної металургії; транспортних систем і технологій, проблем природокористування і екології і т. д. Дніпропетровськ — кузня вчених, широко відомих і за межами України. Науковці вирішують багатопланові завдання від формування і реалізації космічної програми України до створення енергозберігаючих екологічно чистих технологій у гірничій справі, металургійній, хімічній промисловості, будівництві, сільському господарстві. Багато проектів, які розроблені та впроваджені дістали світове визнання і швидко знайшли практичне застосування. За досягнення на рівні світової науки вченим міста неодноразово присуджувались як міжнародні так і Державні премії України в галузі науки і техніки.

Місто проектували видатні архітектори — Клод Геруа, І.Старов. Будинки зводили за проектами В.Гесте і М.Козакова.

З розрахунку на одного мешканця міста площа зелених масивів і насаджень складає 134 м² — один з найвищих показників в Україні. В межах міста знаходяться ботанічний сад, природні та штучні лісопарки, з яких 2 парки — пам'ятники садово-паркового мистецтва 18 століття.

У місті 2 29-поверхових будинка і два 25-типоверхових.

wikipedia.org