LVIV

Lviv (Ukrainian: Львів, L’viv [ljviw], Polish: Lwów; German: Lemberg; Russian: Львов, L'vov; see also other names) is a major city in western Ukraine. For many centuries it was contested: first it belonged to the Kievan Rus', then to the Grand Duchy of Lithuania, after to the Polish half of the Commonwealth, afterwards to the Austro-Hungarian Empire, then to the Second Polish Republic. It was taken by the USSR after Yalta Conference, and then by Ukraine.

In 1772, following the First Partition of the Polish-Lithuanian Commonwealth, the city, known in German as Lemberg, became the capital of the Austro-Hungarian Kingdom of Galicia and Lodomeria. After Poland was reconstituted following World War I, Lviv was the centre of ethnic-political controversy and tension between nationalistic Austro-Germans, Poles, Jews, and Ukranians, and was returned to the newly resurrected Poland. After World War II Poland's borders were relocated generally towards the west and the city fell to the Soviet Union. After the collapse of the U.S.S.R. it became part of the newly independent Ukraine—for which it currently serves as the administrative centre of Lviv Oblast, and designated as its own raion (district) within that oblast.

It is regarded as one of the main cultural centres of Ukraine. In 2001, it had 725,000 inhabitants, of whom 88 per cent were Ukrainians, 9 per cent Russians (down from 16 percent in 1989) and 1 per cent Poles.[1] A further 200,000 people commuted daily from suburbs.

The city has many industries and institutions of higher education such as the Lviv University and the Lviv Polytechnic. It has a philharmonic orchestra and The Lviv Theatre of Opera and Ballet. The historic city centre is on the UNESCO World Heritage List. Lviv celebrated its 750th anniversary with a son et lumière in the city centre in September 2006.

Lviv is on the edge of the Roztochia Upland, about 70 km from the Polish border and about 160 km (100 miles) from the eastern Carpathian Mountains. The average altitude of Lviv is 296 m above sea level, although it has many hills. Its highest point is the Vysokyi Zamok (High Castle), 409 m above sea level. This has a commanding view of the historic city centre with its distinctive green-domed churches and intricate architecture.

The old walled city was at the foothills of the High Castle on the banks of the river Poltva. In the 13th century, the river was used to transport goods. In the early 20th century, it was covered over in areas where it flows through the city. The river flows directly beneath the central street of Lviv, Freedom Avenue (Prospect Svobody) and the famous Opera House.

Lviv's climate is moderate continental. The average temperatures are −4°C (27°F) in January and +18°C (65 °F) in June. Average annual rainfall is 660 mm (26 inches), with a notable deficit in summer. Cloud coverage averages 66 days per year.

Lviv was founded by King Danylo Halytskiy of the Ruthenian principality of Halych-Volhynia, and named in honor of his son, Lev. When Danylo died Lev made Lviv the capital of Halich-Volhynia.[citation needed] The city is first mentioned in theHalych-Volhynian Chronicle,which dates from 1256. It was captured by Poland in 1349 and, in 1356, Casimir III of Poland brought in German burghers and granted the Magdeburg rights which implied that all city matters were to be resolved by a council, elected by the wealthy citizens. The city council seal of the 14th century stated: S(igillum): Civitatis Lembvrgensis. As part of Poland (and later the Polish-Lithuanian Commonwealth), Lviv became the capital of the Ruthenian Voivodeship.

As Lviv prospered, it became religiously and ethnically diverse. The 17th century brought invading armies of Swedes, Hungarians from Transylvania, Russians and Cossacks to its gates. However, Lviv was the only major city of Poland that was not captured by the invaders. In 1672 it was besieged by the Turks, who also failed to conquer it. Lviv was captured for the first time by a foreign army in 1704, when Swedish troops under King Charles XII entered the city after a siege.

In 1772, following the First Partition of Poland, the city known in German as Lemberg became the capital of the Austro-Hungarian Kingdom of Galicia and Lodomeria. It was captured by the Russian army in September 1914 but retaken by Austria-Hungary in June the following year.

With the collapse of the Habsburg Empire at the end of World War I Lviv became an arena of conflict between the local Ukrainian and Polish-Jewish populations. During this fights important role was taken by young Polish city defenders called Lwów Eaglets. Shortly Lwów were attacked by Red Army with commanding of Aleksandr Yegorov and Stalin during Polish-Soviet War, but resisted[2]. For it's inhabitants courage Lwów was distinguished Virtuti Militari cross by Józef Piłsudski at 22 November 1920.

Between the World Wars, it was the third largest Polish city (after Warsaw and Łódź) and the seat of the Lwów Voivodeship with a large Jewish population. Pogroms and repression had save for isolated incidents always been worse in countries outside Poland, so cities like Lviv grew from Jewish immigration spurred by prejudices and repression in other countries, as it always had.

Lviv and its population suffered greatly from the two world wars as the wars were fought across the local geography causing major collateral damage and disruption, because of immigration in part, it recovered somewhat faster between the wars than comparable Poles-only cities. World War II also brought the deliberate murders of the Holocaust. After the war, the Soviet Union expelled most of the ethnic Polish population, which was resettled in the Recovered Territories, little remains of Polish culture in Lviv except for the Italian influenced architecture[3]. However remembrance of Polish Lwów history is still alive in Poland.

The public bus network is not well-developed: it has few lines. A cheap alternative is the marshrutki, small private buses which go where the city buses do not. Marshrutki have no fixed stops or timetable but are cheaper and fast. The marshrutki also run on suburban lines to most nearby towns, e.g. to Shehyni at the Polish border.

The first tramway lines were opened on 5 May 1880 and the last horse-powered line was electrified on 31 May 1894. In 1922 the tramways were switched to driving on the right-hand side. After World War II and the annexation of the city by the Soviet Union, several lines were closed but most of infrastructure was preserved. The tracks are narrow-gauge, unusual for the Soviet Union, but explained by the fact that the system was built while the city was part of the Austro-Hungarian Empire and needs to run on narrow medieval streets in the centre of town.

The Lviv tramway now runs about 220 cars on 75 km of track, most of which is in very poor condition. The trams are in fair condition but can be very full during rush hours.

After the war and expulsion of most of the population, the city grew rapidly, due to evacuees returning from Russia and the Soviet Government's vigorous development of heavy industry. This included transfer of entire factories from the Urals and other distant places to the newly "liberated" (acquired) territories of the USSR, including Lviv.

The city centre tramway lines were replaced with trolleybuses on 27 November 1952. Later, new lines were opened to the blocks of flats at the city outskirts. The network now runs 200 trolleybuses, mostly of the 1980s 14Tr type. In 2006-2008 10 modern low-floor trolleybuses built by the Lviv Bus Factory were purchased.

Modern Lviv remains a hub on which nine railways converge, providing local and international services. Several trains cross the nearby Polish-Ukrainian border (mostly via Przemyśl). There are good connections to Slovakia (Košice) and Hungary (Budapest). By western standards, the trains are slow. Many routes have overnight trains with sleeping compartments.

Lviv International Airport (LWO)[4] is 6 km from the city centre.

Lviv's historic centre has been on the United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization (UNESCO) World Heritage list since 1998. UNESCO gave the following reasons[5] for its selection:

Criterion II: In its urban fabric and its architecture, Lviv is an outstanding example of the fusion of the architectural and artistic traditions of eastern Europe with those of Italy and Germany.

Criterion V: The political and commercial role of Lviv attracted to it a number of ethnic groups with different cultural and religious traditions, who established separate yet interdependent communities within the city, evidence for which is still discernible in the modern townscape.

Lviv's historic churches, synagogues, buildings and relics date from the 13th century. In recent centuries, it was spared some of the invasions and wars that destroyed other Ukrainian cities. Its architecture reflects various European styles and periods. After the fires of 1527 and 1556 Lviv lost most of its gothic-style buildings, but it retains many buildings in renaissance, baroque, and classic styles. There are works by artists of the Vienna Secession, Art Nouveau, and Art Deco styles.

The buildings have many stone sculptures and carvings, particularly on large doors, hundreds of years old. The remains of old churches dot the central cityscape. Some three- to five-storey buildings have hidden inner courtyards and grottoes in various states of repair. Some cemeteries are of interest, for example the Lychakivskiy Cemetery, where Polish elites were buried by centuries. Leaving the central area, the architectural style changes radically as Soviet-era high-rise blocks dominate. In the centre, the Soviet era is reflected mainly in a few modern-style national monuments and sculptures.

Monuments in Lviv

Nikifor
The Good Soldier Švejk
Adam Mickiewicz
Ivan Pidkova
Taras Shevchenko
Ivan Trush
Pope John Paul II
Jan Kiliński
Ivan Franko
King Danylo
Saint George
Mykhailo Hrushevskyi
Bartosz Głowacki
Monument to the Virgin Mary
Ivan Fedorov

Every day the book market takes places around the monument to Ivan Fedorov. He was a Russian typographer in the 16th century who fled Moscow and found a new home in Lviv. New ideas came to Lviv during the Austro-Hungarian Empire. In the 19th century, many publishing houses, newspapers and magazines were established. Diverse literature written in Lviv contributed to Austrian, Ukrainian, Yiddish and Polish literature. Translation work took place between these diverse cultures, creating a truly unique European culture that transcended borders. The annual Lviv Book Fair continues this tradition.

From its establishment Lemberg was a city of religious variety and conflicts between different faiths. At one point over 60 churches existed in the city. The largest Christian churches have existed in the city since the 13th century. The three major Christian groups (the Ukrainian Catholic Archeparchy of Lviv, the German-speaking and Polish Catholics, and the Armenian Church) have each had a diocesan seat in Lviv since the 16th century. In the 1700s the Orthodox community took their allegiance to the Pope in Rome and became the Ukrainian Greek Catholic Church. This bond was forcibly dissolved in 1946 by the Soviet authorities, while the Roman Catholic community was forced out by the expulsion of the Polish population. Since 1989 religious life in Lviv has experienced a revival.

Lviv is the seat of the Roman Catholic Archdiocese of Lviv, the centre of the Roman Catholic Church in Ukraine and (until 21 August 2005) was the centre of the Ukrainian Greek Catholic Church. About 35 per cent of religious buildings belong to the Ukrainian Greek Catholic Church, 11.5 per cent to the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, 9 per cent to the Ukrainian Orthodox Church - Kiev Patriarchate and 6 per cent to the Roman Catholic Church.

Until 2005 Lviv was the only city with two Cardinals: Lubomyr Husar (UGCC) and Marian Jaworski (RCC).

In June 2001 Pope John Paul II visited the Latin Cathedral, St. George's Cathedral, and the Armenian Cathedral.

Lviv historically had a large and active Jewish community, as witnessed today by its synagogues. Until 1941 at least 45 synagogues and prayer houses existed. Even in the 16th century, two separate communities existed. One lived in today's old town, the other one in the Krakowskie Przedmieście. In the 19th century a more differentiated community started to spread out. Liberal Jews sought more cultural assimilation and spoke German and Polish. On the other hand, Orthodox and Hasidic Jews tried to retain the old traditions. Between 1941 and 1944 the Nazis in effect completely destroyed the centuries-old Jewish tradition of Lviv. Most synagogues were destroyed, the Jewish population forced into a ghetto, from which they were later transported into concentration camps where they were murdered.[6]

Under the Soviet Union synagogues remained closed and were used as storage facilities or movie houses. Only since the fall of the Iron Curtain has the remainder of the Jewish community experienced a faint revival.

The "Group Artes" was a young movement founded in 1929. Many of the artists studied in Paris and had travelled throughout in Europe. They worked and experimented in different areas of modern art: Futurism, Cubism, New Objectivity and Surrealism. A lot of cooperation took place between avant-garde musicians and authors. Altogether thirteen exhibitions by Artes took place in Warsaw, Kraków, Łódz and Lviv. The Nazi occupation put an end to this group. Otto Hahn was executed in 1942 in Lviv, Aleksander Riemer murdered in 1943 in Auschwitz. Henryk Streng and Margit Reich-Sielska were able to escape the Shoah. Most of the surviving members of Artes lived in Poland after 1945. Only Margit Reich-Sielska (1900–1980) and Roman Sielksi (1903–1990) stayed in Soviet Lviv.

Lviv is historically strong on culture. In 1842 the Skarbek-Theatre was opened, making it the third largest theatre in Central Europe. In 1903 the sumptuous opera house (at that time called the City-Theatre) was opened, emulating the Vienna State Opera house. The house initially offered a changing repertoire such as classical dramas in German and Polish language, opera, operetta, comedy, and theatre. The opera house is named after the diva Salomea Krushelnytska, who worked here.

The most notable of the museums and art galleries are the National Gallery, the Museum of Religion (formerly the Museum of Atheism) and the National Museum (formerly the Museum of Industry).

Music and radio have a strong tradition and deep roots in Lviv. The classical pianist Mieczysław Horszowski (1892–1993) was born here. The opera diva Salomea Kruszelnicka in the 1920s to 1930s called Lviv her home. "Polskie Radio Lwów" was a Polish radio station that went on-air on 15 January 1930. The programme proved very popular in Poland. Classical music and entertainment was aired, as well as lectures, readings, youth-programmes, news and liturgical services on Sunday.

Popular throughout Poland was the "Comic Lviv Wave", a cabaret-revue with musical pieces. Jewish artists contributed a great part to this artistic activity. Composers such as Henryk Wars and songwriter Emanuel Szlechter, the actor Mieczysław Monderer and Adolf Fleischer ("Aprikosenkranz und Untenbaum") were working in Lviv. The most famous stars of the shows were Henrik Vogelfänger and Kazimierz Wajda, who together appeared as the comic duo "Szczepko and Tonko", who were similar to Laurel and Hardy.

After World War II, many of the Jewish artists and entertainers were either killed or fled; the Polish artists had to leave for the new Poland that had the Oder-Neisse Line and the Curzon Line as its frontiers as a result of the Yalta Conference.

Lviv is the hometown of the Eurovision Song Contest 2004 winner Ruslana, who has since become well known in Europe[7]and whole other the world.

Lviv University is one of the oldest in Central Europe. Its founding goes back as a Jesuit school in 1608. Its prestige greatly increased through the work of philosopher Kazimierz Twardowski (1866–1938), one of the founders of the Lwów-Warsaw School of Logic. This school of thought set benchmarks for academic research and education in Poland. Very well-known were the mathematicians Stefan Banach, Juliusz Schauder and Stanislaw Ulam, who turned Lviv in the 1930s into the "World Centre of Functional Analysis". Although the scientists faced many obstacles at the universities, their share in Lviv academia was very substantial.

Lviv was an important centre for sport in Central Europe and it is regarded as the cradle of Polish football. The first known official goal in a football match in Poland was scored there on 14 July 1894 during the Lviv-Kraków game. The goal was scored by Włodzimierz Chomicki, who represented the team of Lviv. In 1904 Kazimierz Hemerling from Lviv published the first translation into Polish of the rules of football; another native of Lviv, Stanisław Polakiewicz, became the first officially recognised Polish referee in 1911, the year in which the first Polish Football Federation was founded in Lviv.

The first Polish professional football club, Czarni Lwów, opened in 1903 and the first stadium, which belonged to Pogon, in 1913. Another Lviv side, Pogoń Lwów, was four times football champion of Poland (1922, 1923, 1925 and 1926). In the late 1920s, as many as four teams from Lviv played in the Polish Football League (Pogon, Czarni, Hasmonea and Lechia). Several notable figures of Polish football come from this city, including Kazimierz Górski, Ryszard Koncewicz, Michał Matyas and Wacław Kuchar.

Lviv is also the Polish cradle of other sports. In January 1905 the first Polish ice-hockey match took place there; two years later the first ski-jumping competition was organized in nearby Slawsko, and in the same year the first Polish basketball games were organized in Lviv's gymnasiums. Several years earlier, in the autumn of 1887, in a gymnasium by Lyczakowska Street, the first Polish track and field competition took place, with such sports as long jump and high jump. Lviv's athlete Wladysław Ponurski represented Austria in the 1912 Olympic Games in Stockholm. In addition, on 9 July 1922 the first official rugby game in Poland took place at the stadium of Pogon Lwów, in which the rugby team of Orzel Biały Lwów divided itself into two teams - "The Reds" and "The Blacks". The referee of this game was a Frenchman by the name of Robineau.

Lviv now has several major professional football clubs and some smaller clubs. FC Karpaty Lviv, founded in 1963, plays in the first division of the Ukrainian Premier League. Sometimes, the youth of Lviv assemble on the central street (Freedom Avenue) to watch and cheer an outdoor broadcast of a game.

Lviv's Ukraina Stadium is to be renovated and will host three group matches during EURO 2012.

Lviv is an important education centre of Ukraine. It is home to three major universities and a number of smaller schools of higher education. There are eight institutes of the National Academy of Science of Ukraine, more than forty research institutes, three academies and eleven state-owned colleges. Another institute that was and is renowned in the region is the Lviv Polytechnic (in Polish: Politechnika Lwowska).

Universities
Danylo Halytsky Lviv National Medical Academy - (Львiвський Національний Медичний Унiверситет iм. Данила Галицького)
Lviv University – (Львівський національний університет імені Івана Франка)
Lviv Polytechnic – (Національний університет "Львівська політехніка")
Ukrainian Catholic University – (Український Католицький Університет )

 

Sister cities

Corning United States 1987
Kraków Poland
Winnipeg Canada 1973
Wrocław Poland
Eskilstuna Sweden 1994
Banja Luka Bosnia and Herzegovina
Novi Sad Serbia 1999
Freiburg im Breisgau Germany 1989
Saint Petersburg Russia 2006
Kutaisi Georgia
Przemyśl Poland

Львів

Львів — місто на заході України, столиця Галичини, обласний центр Львівської області з населенням 735 000 чол.(2007)[1], умовна столиця Західної України.

Перші письмові згадки належать до 1256 р. Місто засновано князем Данилом Галицьким та названо на честь його сина — Лева. У 2006 році Львів відсвяткував своє 750-ти річчя.

Історичний центр Львова занесено до списку Об'єктів Світової Спадщини ЮНЕСКО

Львів розташований на стику Львівського нагір'я, горбкуватого Розточчя і низинного Побужжя, на відстані близько 80 км від кордону з Польщею. Місто розташоване на горбах, середня висота над рівнем моря — 289 метрів. Найвища точка міста — гора Високий замок (409 м над рівнем моря). Історично Львів було збудовано на річці Полтві (притока Буга), але в ХІХ ст. її пустили через головний міський колектор (зараз це під проспектами Шевченка, Свободи та Чорновола). Через місто проходить межа головного Європейського вододілу, який розмежовує ріки Балтійського та Чорноморського басейнів (відповідно річок Буга та Дністра).

В межах міста розвинуті верхньокрейдові відклади, верхньоміоценові і четвертинні відклади:

Верхньокрейдові відклади представлені товщею маастрихтських світло-коричневих мергелів, потужністю близько 50 м. Ці відклади є регіональним водоупором.
Верхньоміоценові відклади представлені (знизу вверх): миколаївськими пісками і пісковиками, товщею літотамнієвих вапняків з пропластками гіпсів. Ці відклади незгідно залягають на верхньокрейдових і переважно розвинуті на головному вододілі. Потужність верхньоміоценових відкладів сильно змінюється, а у багатьох місцях ці відклади повністю знищені дочетвертинною ерозією.
Четвертинні відклади представлені переважно дольдовиковим лесом, пісками, травертинами і постльодовиковими болотними суглинками та торфовищами в районі Білогорщі і долині Полтви.
Львівські грунти представлені чорноземами, елювіальними і торфово-болотянистими грунтами.

Львівський клімат — помірно континентальний. Середня температура складає −4 °C у січні і +18 °C у червні. Річний рівень опадів — близько 66 сантиметрів (26 дюймів), при відчутному дефіциті вологи протягом літніх місяців. Хмарність — 66 % днів на рік.

За метеорологічними даними, найвища температура (+37 °C) відзначена у вересні 1921, найменша (−35,8 °C) — у лютому 1929.

Старовинний Львів був одним з головних і найбільших міст Галицько-Волинського князівства, Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії.

Заснування Львова і першу згадку про нього знаходимо в Галицько-Волинському літописі (1256 р.): «…І коли Данило і Василько збиралися до бою з татарами, трапилося таке, як кара за гріхи. Зайнявся Холм через окаянну бабу, і полум'я було таке, що з усієї землі було видно заграву, також і зі Львова по Белзьких полях, бо сильним було полум'я пожежі.» Ця згадка припадає на трагічний час після монголо-татарського нашестя, коли видатний державний діяч Древньої Русі, король Галицько-Волинської держави Данило Галицький «гради… зиждай противу безбожнымъ татаром», зміцнюючи кордони князівства.

Місто, назване королем на честь свого сина Лева, було важливою фортецею на шляху від зруйнованого ордами Батия стародавнього Галича до новозаснованої столиці Холм.

У 1349 р. польський король Казимир Великий пішов походом на Галичину і здобув Львів. Місто перебувало у складі Польщі, спочатку в складі відносно автономного «Руського королівства», а з 1434 р. — як столиця Руського воєводства, аж до 1772 р., коли під час Першого поділу Польщі Галичину (а згодом і Буковину) зайняла Австро-Угорська імперія.

Львів у добу середньовіччя невпинно зростав і забудовувався. На початку XV ст. у ньому налічувалося близько 10 тис. жителів, а в першій половині XVII ст. він стає найбільшим містом України з населенням 25-30 тис. чоловік. Основою економічного розвитку були торгівля і ремесло. На львівському ринку можна було побачити шовки, килими і прянощі з країн Сходу, хутра з Росії, вина й худобу з Угорщини та Валахії, товари з інших західноєвропейських країн. Далеко були відомі вироби місцевих ремісників, у XVII ст. об'єднаних у 30 цехах.

Крім цього, місто залишалося також і фортецею, яка не раз відбивала напади ворожих військ (найчастіше турків і татар), пережила облогу військами Богдана Хмельницького, відкупилася від турків у 1672, які тоді були союзниками Дорошенка і була здобута шведськими війсками. Для налагодження спільних дій проти Карла XII у 1707 р. до Львова приїздив цар Петро I.

Водночас Львів відігравав значну роль у розвитку середньовічної культури. У XV—XVIII ст. тут існувало кілька шкіл при церковних братствах, костьолах, монастирях; серед них — братська школа, з якою пов'язано багато імен видатних діячів української культури XVI—XVII ст. Заснований у 1661 р. Львівський університет був одним із найстаріших у Центральній Європі і першим на українських землях вищим навчальним закладом. Перші в Україні друковані видання «Апостол» і «Буквар» було видано також у Львові першодрукарем Іваном Федоровим.

Вже в 1830-х роках австрійський географ і статистик В.Блюменбах писав про те, що населення Львова налічувало 75 тисяч, а саме місто «надзвичай погарнішало»: «Місто має 2612 будинків, в більшості гарних, в новому стилі збудованих, з них 425 — громадські, переважно церкви та костели. Усіх вулиць, яким дано назву — 77. На них замешкує 11718 родин. Зі своїх прибутків магістрат утримує вулиці, викладені бруківкою і освітлені, за винятком кількох, що освітлені місяцем. Добрі водотяги забезпечують ціле місто водою, а романтичні околиці служать для відпочинку…»

У просторі Львова велося житлове будівництво «бюрґергаузен», або, як говорили галичани, міщанського дому. Це здебільшого дво- та триповерхові будинки, прямокутні у плані, часто з внутрішнім подвір'ям. Логічна, чітка система розподілу приміщень добре прочитувалася на фасадах: у горизонтальному поділі, ритмі вікон, акцентах головного входу і балкона з консолями у формі голови лева або листя аканту.

На гладких поверхнях — скульптурні рельєфи традиційної античної тематики, а частіше — галицька купецька емблематика: Меркурій, дельфіни, роги достатку як побажання успіхів господареві-торговцю. У нішах — святі патрони-покровителі. Мир і добробут символізували зображення улюблених у народі мотивів голуба й голубки, квітів, інколи цілих жанрових сцен пір року: оранка у полі — весна, літо — жнива, осінь — біління полотна, зима — весілля. Частина таких будинків збереглася до нашого часу і дивує простотою та продуманістю.

У Львові з його численними установами, окрім ремісників (близько 60 %), мешкало багато урядовців, студентів, купців, представників так званих вільних професій: лікарів, адвокатів, малярів, архітекторів-мураторів. Особливу верству складали родини священиків, у яких найсильніше зберігалися національні традиції.

На вулицях міста звичним було зустріти людей з усіх країн світу, і кожен, якою б мовою не говорив, знаходив тут свою мову.

Одна із своєрідних сакральних споруд Львова — вірменський собор Успіння Пресвятої Богородиці (Вірменська Церква), збудований у 1363—1370 роках переселенцями із стародавньої вірменської столиці Ані.

Після підписання Ризької мирної угоди Львів відійшов до Польщі і став столицею Львівского воєводства.

У цей період у Львові значно зросла кількість українських підприємств, громадських організацій, товариств і творчих спілок. Незважаючи на здійснювану польським урядом у 1930-х роках політику пацифікації, ці організації відігравали значну роль у житті української громади Львова і Галичини.

У нижченаведених таблицях можна простежити підтасування тогочасною польською владою у Львові статистичних даних про непольське населення міста, а також факт, що помітна кількість львів'ян (з числа євреїв та особливо українців, які й складали переважну кількість греко-католиків) подавала неправдиві дані щодо мови та віросповідання, щоби уникнути репресій доби пацифікації.

Місто швидко повернуло собі позиції одного з важливих центрів науки та культури Польщі. В 1928 році професор Львівского університету Рудольф Вайгль створив вакцину проти сипного тифу.

У 1938 році Ю. Дорош зняв перший український повнометражний художній фільм «До добра і краси», створено Товариство Українських Кооператорів, УФОТО та багато інших. Видається низка часописів: літературно-культурних-просвітницьких — «Неділя», політико-економічних — «Діло», релігійно-національних — «Мета», мистецьких — «Світло й тінь», «Назустріч» та ін.

Відео «Єврейский Львів 1939 р», З колекції Стівена Спілберга

Міжнародний аеропорт Львова розташовано за 6 км від центру міста. Літаки, що приймаються: Ан-12,-24,-26,-30, Іл-14,-18,-76(130т), Ту-134,-154, Як-40,-42. Модифікації Боінгів, Аеробусів та МакДонел-Дугласів. Розміри злітно-посадкової смуги — 2510 на 45 метрів. Поблизу аеропорту розташовано готель «Тустань» на 100 місць.

Згідно з концепцією розвитку міста розглядається питання про винесення аеропорту на більш віддалені території.

Світлини Львівського аеропорту

Львівська залізнична магістраль — одна із найстаріших в Україні. Перший поїзд прибув до Львова 4 листопада 1861 року з Відня. У 1866 р. було прокладено гілку до Чернівців, а у 1869 — до Бродів. На початку 20 століття назріла необхідність будівництва нового вокзалу у Львові. Нову споруду було здано 26 березня 1904 року. Вокзал вважався одним із найкращих у Європі, як з архітектурної, так і з технічної точок зору.

Перед Першою Світовою війною у Східній Галичині проклали 2676 км залізничних шляхів. 1 вересня 1939 року на залізницю Львова впали нацистські бомби. Було зруйновано вокзал, товарну станцію, станції Клепарів і Підзамче. Після зайняття міста радянськими військами почалося відновлення Львівської залізниці. До кінця 1939 року вузьку західноєвропейську колію перевели на широку. Тоді ж перші пасажирські поїзди пов'язали Львів з Києвом та Москвою. У 1940 р. уряд Радянського Союзу виділив на реконструкцію Львівської залізниці 50 млн. рублів.

22 червня 1941 р. німецькі бомби знову впали на Львівський вокзал. Бомбили і обстрілювали Красне, Самбір, Стрий, а вже з липня всю Західну Україну окупували німецькі війська. Лінії Ковель-Здолбунів та Ковель-Сарни стали стратегічними між Рейхом та Східним фронтом.

У 1973 р. Львівську залізницю було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У 1978 р. відкрився обчислювальний центр дороги. У 1981 р. розроблено комплексну систему ефективного використання вагонів (КСЕВВ), а також базові стандарти підприємств і станцій.

Сучасний Львів займає ключове місце в українській залізничній системі. За 140 років своєї діяльності Львівська залізниця стала потужним державним підприємством, що забезпечує гарантоване перевезення вантажів і пасажирів. У структуру входять 354 станції, з яких 252 відкриті для вантажних операцій. Завдяки своєму географічному положенню Львівська магістраль забезпечує перевезення пасажирів та експортно-імпортних вантажів між Заходом і Сходом, Північчю та Півднем. Тому вона й називається головними воротами України в Європу. Залізничне сполучення з країнами Європи, СНД та Балтії забезпечують 19 прикордонних переходів, які обладнані необхідною технікою для навантаження, перевезення вантажів і перестановки вагонів.

На станції Мостиська II Львівської залізниці встановлено пристрій переводу колій, який забезпечує прийом залізничних вагонів з автоматичним колесорозсувним пристроєм типу SUW2000 з колії 1520 мм на колію 1435 мм і у зворотному напрямку. Це дає можливість істотно зменшити час подорожі, збільшити кількість пасажирських рейсів прямого повідомлення між Україною, країнами СНД та державами Західної Європи. Тепер час переходу поїздів із широкої колії (СНД) на вузьку (європейську) скорочено з 4-х годин до 20 хвилин.

Перший в Україні кінний трамвай було запущено у Львові в 1880 р. Він експлуатувався фірмою «Società Triestina Tramway». Функціонували дві лінії, які перевозили в середньому 1 867 000 пасажирів на рік. У 1889 р. кінний трамвай налічував 105 коней і 37 пасажирських та вантажних возів. Середня швидкість руху становила 6,4 км/год. Внаслідок швидкого збільшення міста кінний трамвай незабаром вже не міг забезпечити зростаючі потреби у перевезеннях.

У цей час фірма Сіменс-Гальське будує першу лінію електричного трамваю. Свою роботу він почав 1894 р. — раніше, ніж у багатьох європейських столицях. Довжина лінії становила 6,86 км, а кількість вагонів досягала 16. Після пуску електричного трамваю частка кінних перевезень поступово зменшувалася, а 1907 р. кінний трамвай остаточно припинив своє існування. У 1896 р. довжина експлуатованих ліній електричного трамваю становила — 8,3 км, а в 1909 р. — уже 25 км.

У 1899 р. кількість щорічно перевезених пасажирів досягла позначки 5 млн., виникло питання подальшого розвитку трамвайної мережі, парку вагонів, а передусім — установи, яка б постачала електричний струм. Переломним роком в історії львівського трамваю став 1907 р., коли запустили нову електростанцію. За рік було перевезено 12 млн. чол. Цей рік був останнім роком існування львівського кінного трамваю. У 1913 р. обсяг перевезень становив 32 млн. пасажирів, а 1940 р. — вже 64 млн. при загальної довжині трамвайних ліній понад 70 км.

На сьогодні трамвайний парк Львова налічує близько 220 вагонів, загальна довжина трамвайної колії перевищує 80 км. Більша частина парку вагонів задовільного стану. Основний тип вагонів — KT4SU і T4SU виробництва чехословацького заводу «Татра». Вагони 1960-х рр. виробництва Gothaer Waggonfabrik використовуються при будівництві і ремонті полотна

Після війни місто почало швидко зростати. У центрі трамвайні маршрути замінили на тролейбусні. Функціонувати тролейбусне сполучення почало 27 листопада 1952 р. Пізніше нові лінії були прокладено до «спальних» районів на околицях міста. На сьогодні тролейбусний парк налічує близько 100 машин.

Міське автобусне сполучення не набуло розвитку насамперед через щільну забудову та історичне планування досить вузьких вулиць центральної частини міста.

Реальною альтернативою автобусам стали значно менші маршрутні таксі (мікроавтобуси). Їх численні маршрути сполучають райони міста та околиці. Крім того, маршрутні таксі зв'язують Львів із більшістю міст області та з кордоном.

В середині 1980-х років XX ст. у місті розпочато будівництво підземного трамваю, яке невдовзі припинили через складні інженерно-геологічні умови центральної частини міста. Це було політичне рішення, оскільки комуністична партія урочисто пообіцяла Львову підземний транспорт. У дворі палацу Потоцьких вирили вентиляційну шахту для підземки, але коли досягли глибини 25 м., подальше поглиблення довелося припинити через просідання грунту і руйнацію прилеглих будівель, позаяк відкачування грунтових вод з шахти зменшило стійкість львівського суглинку. Найбільше постраждав фундамент палацу Потоцьких, який довелося зміцнювати, насичуючи грунт рідким склом. Тепер планується легке метро. Для центральної частини міста потрібна найдорожча схема прокладання підземного метро — бездеформаційного проходження тунелю в товщі маастрихтських мергелів.

У генеральному плані міста, який коригують, закладено будівництво трьох ліній метро до 2020—2030 рр. Першу лінію будуватимуть із південного заходу на північний схід (район вул. Виговського — вул. Б. Хмельницького). Другу планують будувати з південного сходу на північний захід (з'єднуватиме Сихів і Рясне). І третя лінія простягатиметься із заходу на схід (райони Левандівка — Майорівка).

Перше поштове сполучення у Львові (воно ж — перше на території України) було організовано 1629 р. флорентійським купцем Роберто Бандінеллі, онуком відомого скульптора Баччо Бандінеллі. Перші постійні поштові тракти було організовано на двох напрямках: Замістя - Люблін - Варшаву - Торунь - Ґданськ і Ярослав - Ряшів - Тарнув - Краків. За бажанням, посилки відправлялися і в інших напрямках. Кур'єри Бандінелі славилися своєю швидкістю. Вони довозили пошту до міст північної Італії із неймовірною на той час швидкістю — усього за два тижні. Сама пошта розташовувалась у будинку № 2 на площі Ринок (палац Бандінеллі). Згодом Львівська пошта розпочала постійно обслуговувати і тракт на Кам'янець-Подільский та увійшла таким чином до системи королівської пошти Польщі.

За часів Австро-Угорщини у місті нараховувалося 21 поштове відділення, які, окрім центрального, що існувало з XVIII ст., були відкриті в період з 1862 по 1900 рік. У 1890 році на вул. Словацького, 1 було довершено будівництво нового будинку Львівської пошти, де розмістилася і дирекція. Сьгодні на Львівській пошті працює більше 6,5 тис. чоловік. Пошта пропонує як класичні послуги, так і сучасні, зокрема, електронний поштовий переказ.

Львів займає перше місце в Україні за кількістю історико-архітектурних пам'яток. В архітектурі Львова, який не сильно постраждав під час війн 20 століття, відображено чимало європейських стилів та напрямків, які відповідають різним історичним епохам. Після пожеж 1527 і 1556 року практично не залишилося слідів готичного Львова, проте добре представлено наступні епохи ренесансу, бароко, класицизму. Характерним для Львова став стиль сецесії, є також приклади ар-деко і берлінського модерну. Центральну частину міста внесено у список світової спадщини ЮНЕСКО. У ній збереглася значна частина архітектурних пам'яток, датованих XIV-XVII ст.

Місто має великі досягнення у сфері міжнародних відносин. Так, 14-15 травня 1999 року в місті пройшла VI зустріч (саміт) Президентів держав Центральної Європи, що вплинула на формування європейського іміджу Львова і регіону в цілому. Тоді було виділено державні кошти на ремонт і реконструкцію ряду об'єктів міста та області. Пізніше ці події навіть стали тлом для художнього твору. Про перепитії саміту розповідає історична повість львівського письменника Кості Грека "Досить бути провінцією..."
Львів є релігійним центром всеукраїнського значення. У ньому перебувають управлінський центр Римо-Католицької Церкви, а до 21 серпня 2005 і Української Греко-Католицької Церкви. Населення міста має складну конфесійну структуру. Близько 35 % всіх релігійних громад міста належать УГКЦ, 11,5 % — УАПЦ, близько 9 % — УПЦ КП, 6 % — РКЦ. Крім того, в місті є релігійні організації УПЦ-МП, Вірменської католицької та Вірменської апостольської церков, Іудаїстів та інших. У місті діє Український Католицький Університет і духовна семінарія УПЦ КП.

У червні 2001 року місто відвідав Папа Римський Іван Павло II. Тут він відслужив месу за латинським обрядом і взяв участь у літургії візантійського обряду. У Львові він відвідав латинський костел, греко-католицький катедральний храм та вірменську церкву.

Також здавна у Львові здавна пристуні протестанські церкви.

У службі візантійського обряду у Львові взяло участь понад мільйон віруючих, у службі латинського обряду — понад 300 тисяч віруючих, з них 35 тисяч приїхало з Польщі. На зустріч із Папою, яка проводилася на Сихові (район міста), прийшла значна кількість молоді.

 

 

wikipedia.org